Тато Діани Підбуртньої повернувся з війни на сході України живий і здоровий, але в той час, коли було вирішено про приїзд Діани з мамою і сестричкою у Познань, тато воював за Україну.
Розповідає Анна Хранюк
У квітні 2015 року пані Ірина Ключковська запропонувала мені прочитати роботи дітей, які прийшли на Міжнародний літературно-мистецький конкурс «Життя – Тобі…» організований МІОК і громадською організацією „Maidan Norway”. На конкурс надійшло понад 7000 робіт.
З відібраних 50-ти літературних творів, написаних учнями з усіх куточків України, треба було вибрати 20. «Будете читати і не відірветеся» – такі слова поставили крапку над моїм рішенням.
Роботи виявилися настільки дозрілими, що важко було вибрати. Але вибір зробити треба, як на кожному конкурсі. Я можу лише подякувати пані Ірині і … учасникам конкурсу.
Декілька робіт , автори яких стали переможцями, пам’ятатиму до кінця життя. Діти різного віку розповіли про свій страх, жахіття воєнних подій, трагедії сімей, бажання допомагати тим, хто безсилий, хто сам не взмозі віднайти себе в новій дійсності. Найкращі малюнки і літературні роботи опубліковано в чудовому виданні «Життя Тобі».
Читаючи думала про молодих авторів, більшість з яких ніколи не стане письменниками чи поетами. Маєш багато талановитих дітей, Україно!
Коли в Україні почалася війна, стали гинути молоді хлопці, чоловіки … багато молодих жінок поховали своїх чоловіків, багато дітей не сяде татові на коліна, багато дітей, так як Софійка Гулюк у свої 5 років, подивиться на інших в автобусі чи на вулиці і скаже мамі: «а нашого тата нема…»
А нашого тата нема…
Про те, як змінилося життя, коли тато пішов на війну написала Діана Підбуртня з Олександрівки Долинського району, що на Кропивниччині. Їй тоді було 11 років.
Ми з чоловіком, при активній допомозі познанських волонтерів, здебільшого українців, та інших небайдужих людей, організуємо тижневі приїзди дітей, чиїх тато споглядає за ними з небес. Дітей, в основному дошкільного і молодшого шкільного віку, пропонують волонтери з України. Коли я прочитала роботу «Війна…» Ніки Левковець, про дівчинку з Донецька, якої тато загинув на війні і вона переїхала з мамою і малим братчиком на Волинь, я запропонувала моєму чоловікові, щоб його фірма заспонсорувала приїзд цієї ж дівчинки з мамою і братом у Познань. Одначе виявилося, що реально описані події насправді є уявою талановитої дитини. Батьки обоє працюють. Отже молода авторка не «вписується» в наш проект. Тато Діани Підбуртньої в той час був на війні, діти не бачили свого тата більше року. Після консультації з п. Іриною Ключковською нагороду отримала Діана. Три інші лауреатки кокурсу (Ніка, Анна Бовсунівська і Марина Шаповал), чиїх роботи мені сподобалися найбільше, отримали нагороди, які заспонсорувало Суспільно-культурне товариство Польща-Україна, що діє при Почесному консульстві України у Познані.
Діану я побачила у Львові, коли вручала їй нагороду. Невелика дівчинка, русява, з веснянками на обличчі була дуже здивована, що саме її запрошують з мамою і молодшою сестричкою у далеку Польщу. «А тато?» – цих слів не забуду ніколи. Тоді тато ще був на війні. Восени тато щасливо повернувся до своїх дітей і дружини.
Щоб відчути смак нагороди потрібно було більше року. Довелося зробити паспорти, а щойно тоді фірма- спонсор UDH-United Distribution Holding Sp. z o.o. SKA, з місцезнаходженням у Познані, змогла оформити офіційне запрошення. Візи, за якими треба було їхати аж у Київ, також не дають з дня на день. Діана сказала, що повірила, що це не сон і не просто обіцянка, тоді коли вже паспорти з візами і квитки на потяг Львів-Вроцлав-Познань були у них в руках.
10 серпня 2016 року почалася пригода.
Діана з мамою і Настею поїхали до Львова. Пані Наталка і Настя у Лвові вперше. На щастя спрацював ланцюг людей доброї волі. Пан Андрій Пишник, який працює в Паломницькому центрі Матері Божої Неустанної Помочі у Львові, заодно волонтер у ГФ «Рабів до раю не пускають» і Тарас Процик з цієї ж організвції, подбали, щоб наші гості побачили Львів , щоб смачно поїли, поласували львівськими кармельками, отримали львівські сувеніри. Аж до відправлення потягу у Польщу пан Тарас піклувався гостями, за що йому велика подяка.
12 серпня, п*ятниця. Година 09:35. Вроцлав.
На пероні біля поїзда вітаюся з Діаною, знайомлюся з пані Наталкою і Настею.
Лишаємо речі в камері схову і йдемо подивитися одне з гарніших польських міст – Вроцлав.
Найкращий вид – панорама з високої вежі
Їдемо у Познань (170 км).
У Познань приїжджаємо багато пізніше ніж було заплановано. Після майже двох діб у дорозі треба добре відпочити. Гарну, світлу і простору кімнату знайшли в гостелі Happy House, яким управляють Оля і Тарас.
13 серпня
Познань привітав гостей гарною погодою. Як у кожному місті перші кроки всі керують у стару частину міста. Так і ми помандрували повз новий вокзал, Центр культури ЗАМОК, що на вулиці святого Мартина, до площі Старий ринок, де саме в ці вихідні дні проходив Ярмарок смаку – можна було до волі ласувати смачними стравами. У Познані знаходиться цікавий Музей музичних інструментів (філіал Національного музею). Музей щойно відкрили після довготривалої реставрації, отже ми вирішили подивитися старі інструменти. Цікаво, що в залі де експонуються арфи і лютні ми побачили український торбан. Звичайно не обійшлося без фотографій біля Познанських козликів і ратуші.
Повертаючись до гостелю пішли на спортивний майданчик, де і старші і молодші знаходять для себе відповідні спортивні прилади.
14 серпня
Пішли у Старий Бровар. Так називається культурно-торговий центр – одна з візиток міста. Окрім крамниць тут цікаво подивитися велику скульптуру іспанського скульптора Ігоря Міторая, яка прикрашає головний вестиб’юль.
В Етнографічному музеї була дуже цікава виставка «У речей є душа». Побачили великі дерев’яні придорожні хрести, вирізьблені талановитими майстрами ще у 17-18-му столітті. А на поверсі між багатьма експонатами знайшли гуцульський топірець та інкрустовану палицю.
Потім помандрували на штучний пляж неподалік річки Варти. Річка у Познані невелика, немає класичного пляжу, то ж володарі міста вирішили навезти жовтенького піску, зробити кав’ярню на цьому піску, повісити гамаки для відпочинку, поставити басейни для дітей. Тож насолоджуючись сонечком ми відпочили смакуючи морозиво і каву.
15 серпня
у Польщі велике свято: Марії Магдалини і свято Польського війська. Почався також Міжнародний фольклорний фестиваль . Після бгослужіння в одному з храмів на вулицю вийшли учасники фестивалю і пройшли парадним ходом на площу Ринок. А наші гості разом з тернопільчанкою Оленкою Гоменюк поїхали в Зоопарк, який розташований на 120 гектарах. Дівчатка були вперше в зоопарку. Отже вперше бачили живими носорога, слона, антилопу, папуги і інші тварини. Їхали також дитячою залізницею «Мальтанка». А ввечорі пішли подивития в амфітеатрі фестивальний концерт.
16 -17.08.
Ці дні запланувала львів’янка Оля Легка-Пауль. У Познанській великій оранжереї дівчатка відчули тропікальний клімат, побачили дерева, квіти та інші рослини, які в нашому кліматі не ростуть в нормальних умовах. Мали також змогу подивится колекцію пречудових малих і великих, різнокольорових метеликів. Ну й звичайно в оточенні екзотичних квітів поласували морозивом і кавою.
Усіх наших гостей просимо, щоб взяли з собою купальники, незважаючи, чи приїздять до нас в липні-серпні, чи в січні. Познань має один з більших у Польщі аквапарків, а яка дитина не любить купатися? Так пройшло пів дня, а друга половина в незвичайно цікавому об’єкті «Брама Познаня», що є сучачним віртуальним музеєм. Настя сказала, що вже майже все розуміла, що їм говорили, навіть в спеціальних зошитах, які при вході отримують діти, вміла написати правильні відповіді.
18.08
Четвер – останній день познанської пригоди. Костя Мазур з Умані дуже цікаво і змістовно розповів про наше місто, про його найкращі архітектурні пам’ятки. А після обіду – рай для дітей (і не тільки). Поїхали в новий спортивно-розважальний центр «Джамп-Арена». А там безліч трамплінів. Фотографії самі скажуть …
Після такої дози спорту – приїхали повечеряти у нас в садочку. Це була також нагода побачити офіс фірми UDH – United Distribution Holding Sp. z o.o. SKA, яка спонсорувала Діані нагороду.
19.08. п’ятниця
Усе колись має свій кінець – так і прийшов час провести наших гостей на потяг, що повіз у Варшаву, а звідти в Київ, і далі у Долинську та рідну Олександрівку.
За цей тиждень Діана і її сестричка побачили багато цікавого, познайомилися з новими людьми, побачили культуру іншого народу. Повезли в Україну сувеніри (між іншими від Університету ім. Адама Міцкевича). Якби МІОК не оголосив конкурсу, якби Діана не написала цікаво про свого тата, якби фірма не дала грошей, якби …. тут можна написати багато різних «якби…».
Дякую всім, хто в найменшій мірі причетний до того, що нагорода могла стати дійсністю для Діани.